По мотивам Неониллы Вересовой
Автор:
Мира Кузнецова
Текст:
Одиночество - это туман, где ты вдруг разминулся с собой или... с богом.
Словно с ветром взлетел в небеса, а рассыпался пылью по нотам...
Словно мысль, изорвав душу в кровь, разлетелась лишь буквами по раздорожью,
и ты тонешь в словах, вдруг застыв между криком и шепота дрожью,
и себя не согреть, прислонившись спиною к домам тем, что пахнут любовью.
В одиночку не строится мир: парой птицы стремятся к гнездовью.
Жизнь лукава в своей простоте. Просто верь - даже если судьба на излёте,
может, кто-то, затеплив свечу, крохи веры в тебя сжал в щепоти.
.
.
.
самотність, ----- це коли розминаєшся
мабуть, с собою, чи с Богом.
Коли в’єшся вітром і розтікаєшся
по нотам пилюки. І слогом,
що рветься з душі, намагаєшся,
розтрощітися по роздоріжжям, ----
чужим, не своїм, де хитаєшся
між криком у відчай, у тишу
замріяно дмуха на свічки.
і грієшся біля припічка
чужих ароматних осель.
Облиш. Бо самотність блукання
не винайде світу, де рання
птаха свята пісень
співає без всякої думи.
Без болю, без гніту, без суму….
Облиш. Лих немає на світі.
Просте життя лине в квіти
прості слова пестять дітей
прості ключі є від дверей
кожного нашого дому.
Облиш. І самотності втому
укинь в роздоріжжях у сніг.
Вже світиться милий поріг.
Вже Доля чекає розмови.
( Неонилла Вересова)
- 2 комментария
Написать комментарий
Герман
19:19
Утончённо… очень, даже не объяснить
Ответить
Мира Кузнецова
20:11
Спасибо :)
Ответить
Написать комментарий
