НА ОСЕННИХ КАЧЕЛЯХ Ирина Труфанова (перевод)

На гойдалцi осенi

Цей осінній колодязь не просто глибокий –
Він бездонний, мов небо..
Я гойдаюся на протиставленнях,
На перетині
часу і прагнень.

Лине гойдалка вгору! –
Та політ цей незвичний
Для сумної осені. –
Вона тягне донизу,
Збентежена і перелякана,
Вона намагається
Мій настрій,
Такий недоречний,
Приборкати.
Та спраглі вуста відчайдушних бажань
Спокушують знов за собою
І виштовхують гойдалку
Вгору
Подалі
Від жаліб й жалів,
Від суму і сумнівів,
Роздумів й відчаю,
Таких звичних для осені!..

Я на гойдалці дивній у захваті
Звитяжитиму,
Божеволітиму,
Передбачаючи
Поцілунок хмарини,
Що в білому пір’ї
Приховала тепло крил лелечиних
(Дарма, що приречена!..) –
Хуртовинню рудому всупереч
Я дістанусь-таки піднебіння.
Та погляд мій неслухняний
Схибить шалену мить,
Таїну викриваючи
Згуби сонячного візка.
От тоді б не злякатись,
Втриматися
І не впасти в перші замети
Стоми і забуття
На днище рудого колодязя.

Осень не просто глубокий колодец.. -
Он бездонен как небо…
Я качаюсь на противопоставлениях,
на перекрестье стремлений и времени.

Качели несут меня вверх!..
и полет этот непривычен для печальной осени.
Растерянная и испуганная,
она тянет меня вниз,
она пытается
укротить
неуместное мое настроение.
Но уста отчаянных желаний,
искушают и вновь влекут за собой качели,
выталкивая их вверх.
Подальше
от жалоб и сожалений,
от печали и сомнений,
отчаянья и размышлений –
таких привычных для осени.

Я в восторге от дивных качелей
Победу праздную!..
Сумасшествую!.. -
предвкушая поцелуй облака,
оперением белым
припрятавшего тепло крыла аиста
(Ну и что, что обречено оно!..)
Вопреки рыжей вьюге я доберусь-таки до поднебесья!..
Только взгляд непослушный собьётся..
в мгновении безумном разоблачения таинства
гибели солнечной колесницы.
Вот тогда бы не испугаться,
удержаться и не упасть,
в первые сугробы
усталости и забвения –
на дно
рыжего
колодца.