Я - Собака
Ему приснился кошмар. Бред был настолько реальным, что безумные картины до сих пор словно черные, бездонные пятна заслоняли сознание. Он уже проснулся, но еще летел в бездну, бездну, которая начиналась перед развернутой, словно таинственная книга, дверью.Темнота манила, соблазняла, звала голосом из детства. Голосом мамы, и от этого сердце сжимала крепкая, безжалостная железная рука.
Да, он проснулся от бешеного сердцебиения, сердце стачало изнутри так, как будто порывалось выскочить из груди, и побежать туда за горизонт, туда где серебристые облака беззаботно гоняют друг за другом, туда где заканчивается небосводи солнце устало закрывает глаза, и упав в звездную, небесную кровать, прекращает свой круговорот над грешной землей.
Мужчина, подсознательно потянул руку в темноту, нащупав пачку сигарет, заскрипел диванными пружинами, поднялся и поковылял на кухню. Там, на плите, всегда лежат спички.
Это явление словно аксиома, богов уже не будут помнить, вселенная исчезнет, закончится вера, надежда, любовь, а спички так и будут лежать на кухонной плите.
Вы не задумывались, почему сновидения так быстро убегают? Словно морской песок между пальцами...
Казалось вот, вы еще помните яркие картинки, подобные детскому калейдоскопу…
Еще касаетесь подсознанием за край... Но еще мгновение и это убегает от вас, убегает навсегда, только оставляет неясную тоску,тоску о несбывшемся...
Он чиркнул спичкой, на мгновение осмотрел утонувшую в сплошном беспорядке, крохотную кухньку, и поджег сигарету.
Жадно втянув спасительный дым, он какое-то мгновение смотрел на немытую посуду в рукомойнике, смотрел, пытаясь вспомнить что ему приснилось...
***************************
Фьють, фьють, фьють...
Кто-то зовёт меня?!
Быстрее! Не надо ловить ворон!
Через мгновение я уже стою перед вашей дверью, не имею понятия, что меня ждет за ней, но надеюсь на лучшее. Я стою перед вашей дверью и человечьими глазами умоляю: - Кусочек хлеба или кости со стола.
Только не надо сапогом под ребра!
Добрая бабушка, дай тебе боженька сто лет жизни!
Я бегу дальше, говорят, что волка ноги кормят, может и так. Вообще я тоже ему дальний родственник. Надо бежать, бежать искать, оглядываться, бросаться на врага и убегать от недобрых людей.
Фьють, фьють, фьють...
"Кусочек хлеба или кости со стола. Только не надо сапогом под рёбра!"
****************************
Кто-то стучал в дверь. Проклятая дверь, она всегда отвлекает от воспоминаний, от одиночества, от тысячной попытки не думать про несбывшееся…
Проклятые двери, словно морская сирена тянут в ад, ад по имени реальная жизнь.
Когда-то один очень умный человек написал стихотворение что-то вроде - "Не выходи из комнаты, не совершай ошибки..."
Почему мы всегда наступаем на грабли, набиваем себе шишки и снова возвращаемся как собака на свою блевотину?
Мужчина проснулся...
Кто-то стучал в дверь.
Он услышал, как кричат соседи:
- Заткни пасть своему псу, он воет каждую ночь, нормальным людям спать не дает! Чтобы ты сдох вместе с ним!
- Какой пес? - спросил мужчина в голос. - Нет у меня собаки.
Он снова встал, стараясь не топать по полу, зашагал к кухне.
Сигареты заканчиваются...
Это плохо, потому что с утра надо будет выйти во вселенную.
Утро...
Как уже давно он не встречал рассвета.
**********************
Я умею читать! Я почувствовал это внезапно..
Чувство закралось в меня словно дыхание, призрачное дуновение ветерка.
Что-то вдруг изменилось, изменилось не вокруг, а там - в глубине моего я.
К сожалению, я не мог прочитать вслух, вместо слов из моей пасти
вырывалось рычание, какой-то детский лепет и тогда я прятался и выл, выл, поднимая мохнатую морду к небу, выл от тоски и безысходности.
Но ведь я умею читать!
Я вижу эту надпись - NO EXIT!
И понимаю, что она означает. Но не могу понять, почему этот железный дракон, вылетая из черной бездны с кучей озабоченных людей в своем животе, почему он снова мчится в ту адскую пустоту за надписью - NO EXIT?
Но вот что я слышу за спиной: - Убирайся, чертова собака! Как этот ублюдок оказался в метро?!
Далее чувствую хороший пинок под рёбра, и я лечу впереди своего визга.
*********************
Он сначала даже не осознал, кто так воет в его квартире.
Мужчина открыл глаза, рядом никого не было.
За окном пасмурное утро, или поздний вечер?
Он снова поднялся и потянулся за сигаретами, пачка была пуста.
No exit!
Враньё!
Выход был!
Очень простой - натянуть на худые ноги старые джинсы, затертую "косуху", изжеванные временем кроссовки и выйти наружу в дикую и враждебную вселенную.
Мужчина отчужденно оделся и открыл дверь...
На него мрачно смотрел темный прямоугольник.
- Что там? Эй...
Он осторожно заглянул в черную пропасть, в ответ ему в лицо ударил мерзкий, удушливый смрад.
И вдруг на него словно повод из темноты ада, вышел черный пес.
Все пошло кругом, он закрыл глаза и полетел в ад.
*******************
Я едва выскочил из того проклятого ада, который люди зовут "метро".
Я бежал между человеческих ног. Слева грязные сапоги, это рабочий, он мне присвистнул, но я понимаю, он испугался, испугался того, что я могу его за ноги цапнуть!
В друзья лезет...
Трус.
Справа гламурные туфли, я даже знает название, такое вот забавное - "лабутены".
Любят эти двуногие существа придумывать глупости.
- Мама! Хочу мороженого!
Услышал я где-то сзади. Вот такое... Я тоже люблю мороженое.Эскимо на палочке! Такое хорошее! А палочку потом надо долго, но с удовольствием грызть.
- Наслаждайся, пёсик!
Это мне?
Я повернулся, рядом стоял маленький мальчик, лет пяти, он протянул мне...
Вы не поверите, целое эскимо на палочке!
- Коля, ты глупый? Зачем этому грязному псу отдал мороженое?
- Мама! Не говори так! Это хороший пес, посмотри какие у него глаза, как у человека!
- Не трогай его, может укусить!
- Нет, мама, он меня не тронет, а давай мы его домой возьмем?!
- Не говори глупостей! Я тебе покупаю настоящую собаку! Пошли!
"Лабутены" схватили мальчика за руку, и потянули к своему дому.
******************
Мужчина вновь проснулся, сейчас он понял, кто воет в его квартире.
Он со стоном поднялся, подойдя к зеркалу прошептал:
- Странно… Мне приснилось мороженое... Я любил мороженое в детстве... Какое же оно было? Не могу вспомнить...
Он пошел к двери, держась правой рукой за стену. Ухватившись за дверную ручку, немного постоял, потом решительно открыл дверь и закричал на весь подъезд:
-Да, это я... Это я, твари! Это я вою каждую ночь.
Он замолчал, прислушиваясь, и вдруг засмеялся.
Он смеялся долго, до тех пор когда смех не перешел в тихий плач маленького ребенка.
*********************
Бежать, надо бежать все время! Волка ноги кормят. Когда-нибудь я,так накручивая запылённые километры дорог, найду свой дом. Я знаю, он совсем рядом, я чувствую его дух, я слышу его шепот в темноте:
- Я жду тебя...
Поэтому я не оставляю надежду найти те самые, только мои двери, вход в мой дом.
Но сейчас у меня куча дел!
Надо забежать в "забегаловку", там мужики заливаются пивом и водкой, кстати они меня раз напоили ... Не дай бог вам этого почувствовать на себе ... И они иногда бросают мне кусок беляша, я очень забавно могу вставать на задние лапы и танцевать. А еще надо заглянуть на помойку, там иногда богачи выбрасывают довольно вкусные вещи, но там местные псы, весьма агрессивные.
Злее только подростки из соседнего дома. Они нюхают какую-то гадость, а потом делают разные плохие вещи.
Я все вижу!
На той неделе, они поймали Апостола Петра, привязали ему к хвосту три петарды и подожгли. Кстати я этого Апостола Петра и сам не очень люблю. Вообще к котам я отношусь доброжелательно, а этот... Ну, смотри, во-первых он рыжий! А все рыжие - подлецы! А во-вторых, его все называют Апостолом... Я не знаю как с таким именем можно жить в подвале?!
*****************
Мужчина зашел в кухню, включил свет.
-Сигарет нет...- проговорил он в голос. - Выйти во вселенную? Да нет, не обманете!
Он посмотрел сквозь окно на бледную, обескровленную, словно покойник, луну.
Потом оглянувшись, подошел к столу, поковырялся в пепельнице.
Вытряхнул из окурков табак.Сделал самокрутку, вырвав страницу из старой школьной тетради.
Спички как всегда там где надо!
Он полистал тетрадь, улыбнулся:
- Ведь я на пятерки учился... Засранец!
Он закурил, пуская едкий дым кольцами.
-Эскимо! - Он засмеялся. - Вот какое название мороженого! Я хочу эскимо.
Он погасил огонек, и решительно двинулся к двери.
***************
Две тетушки остановились посреди улицы, невзирая на движение транспорта, на прохожих, на пудовые капли мерзкого дождя.
-Добрый день, Петровна!
- Да и вам не хворать!
-А что там в третьей квартире? Какой-то пес всю ночь воет, спать нельзя...
- Да это Николай, сосед куда -то исчез, а собачку оставил, ласковый такой песик, глаза как у человека, я его подкармливаю! Может Коля вернется, да немножко деньжат подкинет за доброе дело...
**************************
Что главное в человеческой стае? Правильно! Общение! А еще главнее это сплетни! Вы что думаете, те профессора, да академики где-то на конференции в перерывах говорят о высоких материях?
Оставьте!
Они обсуждают какая сисястая секретарша у директора, или какую новую фазенду купил себе ректор.
Вот и эти две госпожи торчат как гвоздь из ботинка, на перекрёстке вселенной, и на всех... С высокой горы... Хоть вам тут атомная война, или метеорит сейчас на макитру упадет, главное это сплетни! Это состояние эйфории, экстаза!
***************
Наконец-то я нашел свой дом! Здесь очень уютно, немного воняет сигаретами, но это не проблема. Главное я сам в доме! Ко мне приходит бабушка, такая доброжелательная, подкармливает.
Хотела меня на улицу вывести, а нет! Я что глупый совсем пес?!
Я выйду, а дверь закроется и что делать потом, ключа у меня нет от собачьего рая...
Опять на помойку?
Фьють,фьють, фьють…
"Кусочек хлеба или кости со стола. Только не надо сапогом под ребра!"
( оригинал)
Йому наснився жахливий сон. Марення було настільки реальним що божевільні картини й досі мовби чорні, безмірі плями заступали свідомість. Він вже прокинувся але ще летів у безодню, безодню яка починалася перед розгорнутими, немов таємнича книга, дверима.Темрява манила, спокушувала,кликала голосом із дитинства. Голосом матусі, і від цього серце стискала міцна, безжальна залізна рука.
Так, він прокинувся від шаленого серцебиття, серце торохкало начебто поривалося вискочити із грудей, та побігти туди за обрій, туди де сріблясті хмарки безтурботно ганяють одна за одною, туди де закінчується небосхил
і сонце втомившись затуляє очі, та гепнувшись у зіркове, небесне ліжко,припиняє свій кругообіг над грішною землею.
Чолов’яга,підсвідомо потягнув руку у темряву, та намацавши пачку цигарок, заскрипів диванними пружинами, підвівся на пошкандибав до кухні. Там, на плиті, завжди лежать сірники.
Це явище немов аксіома, богів вже не пам'ятатимуть, всесвіт зникне, закінчиться віра, надія, любов, а сірники так і лежатимуть на кухонній плиті.
Ви не замислювалися чому сновидіння так швидко тікають? Немов морський пісок між пальцями…
Здавалось ось, ви ще пам’ятаєте яскраві клаптики.
Ще торкаєтесь підсвідомістю за край… Але ще мить і це тікає від вас, тікає назавжди, тільки залишає неясну тугу про нездійснене…
Він чиркнув сірником, на мить оглянув занурену у суцільний безлад,
маненьку кухню, та підпалив цигарку.
Жадібно втягнувши рятівний дим, він якусь мить дивився на немитий посуд у рукомийнику, дивився намагаючись згадати що йому наснилось…
Дарма…
Він кинув догораючий сірник просто на підлогу, та підійшов до вікна.
Там, із байдужого всесвіту на нього поглянула похмура і вічна імгла.
Він загасив цигарку, кинув недопалок на підлогу та човгаючи босими ногами по брудній підлозі, пішов до ліжка. Треба згадати! Треба заснути та згадати хто він насправді…
**************
Фьють, фють, фьють…
Хтось кличе мене?!
Швиденько! Не зволікати!
За мить я вже стою перед вашими дверима, не маю гадки що на мене чекає за ними, но сподіваюся на найкраще.Я стою перед вашими дверима та людскими очами благаю: - Шматочок хліба, чи кістки зі столу. Тільки не треба чоботомпід ребра!
Добра бабуся, дай тобі боженька сто років життя!
Я біжу далі, кажуть що вовка ногигодують, може й так. Взагалі я теж йому далекий родич. Треба бігти, бігти шукати, озиратися, кидатися на ворога та тікати від недобрих людей.
Фьють, Фють, фьють…
«Шматочок хліба, чи кістки зі столу. Тількине треба чоботом під ребра!»
***************
Хтось загрюкав у двері. Кляті двері, вони завжди відволікають від спогадів, від самотності, від…
Кляті двері немов морська сирена тягнуть до пекла, пекла на ім'я реальне життя.
Колись одна дуже розумна людина написала вірша щось на зразок « Не виходь з кімнати, не роби помилки…»
Чому ми завжди наступаємо на граблі, набиваємо собі шишки і знову повертаємось як собака на свою блювотину?
Чолов’яга прокинувся… Хтось грюкав у двері. Він почув як горлають сусіди:
-Затули пельки своєму псові, він виє щоночі, нормальним людям спати не дає! Щоб ти здох разом з ним!
-Який пес? – Запитав чолов’яга у голос. – Немає в мене собаки.
Він знов підвівся, та намагаючись не гупати по підлозі, покрокував до кухні.
Цигарки закінчуються…Це погано, боз ранку треба буде вийти у всесвіт.
Ранок…
Як вже давно він не зустрічав світанку.
******************
Я вмію читати! Я відчув це нагально.
Почуття увійшло у мене мовбито подих, подих тихого вітерцю.
Щось раптом змінилось, змінилось не навкруги, а там - у глибочіні мого я.
На жаль я не мав змоги прочитатищось у голос, замість слів з моєї пащі
виривалося гарчання, якийсь дитячий белькіт і тоді я ховався та вив, вив піднімаючи волохату морду до неба, вив від туги та безвиході.
Але ж я вмію читати! Я бачу цей напис - NO EXIT!
Та розумію що напис означає. Але не можу збагнути чому цей залізний дракон,вилітаючи з чорної безодні з купую заклопотаних людей у своєму животі, чому він знов мчить у ту пекельну пустоту за написом - NO EXIT?!
Та ось що я чую за спиною : - Йде геть, бісова собака! Як ця приблуда опинилась у метро?!
Далі відчуваю добрячий поштовх і я лечу поперед свого вереску.
*******************
Він спочатку навіть не усвідомив хто так виє у його квартирі.
Чолов’яга розплющив очі, поруч нікого не було.
За вікно похмурий ранок, чи пізній вечір?
Він знов підвівся та пошкандибав за цигарками, пачка була порожня.
No exit!
Та ні…Вихід був!
Дуже простий - натягнути на худі ноги старі джинси , затерту «косуху» , пожовані часом кросівки та вийти назовні у дикий та ворожий всесвіт.
Чолов’яга відчужено вдягнувся та відчинив двері...
На нього похмуро дивився темний прямокутник.
-Що там? Агов…
Він обережно заглянув у чорно прірву, у відповідь йому в обличчя вдарив мерзенний, задушливий сморід.
Та раптом на нього наче привід із темряви пекла, вийшов чорний пес.
Усе пішло обертом, він закрив очі і полетів у пекло.
*****************
Я ледве втік з того клятого пекла, яке люди кличуть «метро».
Серце калатало немов скажене, треба , дуже треба сховатися, зробити передих. Я побіг проміж людськихніг. Зліва брудні чоботи,це робітник, він мені присвиснув, але ж я розумію, він злякався що я можу його за ноги цопнути! У друзі лізе…Боягуз.
Праворучгламурні туфлі, я навіть знає назву, така ось кумедна-«лабутени».
Люблять ці двоногіістоти вигадувати дурниці.
- Мама! Хочу морозива!
Почув я десь позаду. Ось таке… Я теж полюбляю морозиво. Ескімо на паличці! Таке добре! А паличку потім треба довго, та з насолодою гризти.
– Смакуй песику!
Це мені?
Я повернувся, поруч стояв маленький хлопчик, років п’яти, він протягнув мені…Ви не повірите, цілесеньке ескімо на паличці!
- Миколка, ти дурний? Нащо цьому брудному собацюрі віддав морозиво?
-Мамо! Не кажи так! Це гарний пес, подивись які в нього очі, як у людини!
- Не чіпаййого,може вкусити!
- Ні, мамо,він мене не чіпатиме, а як що мийого додому візьмемо?!
- Не кажи дурниць! Я тобі купую справжню собаку! Пішли!
«Лабутени» вхопили хлопчика за руку, та потягнули у свій бік.
***************
Чолов’яга знов прокинувся, зараз він зрозумів хто виє в його квартирі.
Він стогнучі підвівся, та підійшовши до дзеркала прошепотів:
-Мені наснилося морозиво…Я полюбляв морозиво у дитинстві…Яке ж воно було? Не можу пригадати…
Він пішов до дверей, тримаючись правицею за стіну. Ухопившись за дверну ручку трохи постояв, потім рішуче відкрив двері та загорлав на весь під'їзд:
-Так, це я... Це я! Тварі! Це я вию кожної ночі.
Він замовк прислухаючись, та раптом засміявся.
Він сміявся довго, до коли сміх не перейшов у тихий плач маленької дитини.
****************
Бігти, треба бігти увесь час! Вовка ноги годують. Колися я отак бігаючи знайду свій дім. Я знаю, він зовсім поруч, я відчуваю його дух, я чую його шепіт у темряві:
-Я чекаю на тебе…
Отож я не залишаю надію знайти ті самі, лише мої двері, вхід до дому.
Але зараз в мене купа справ! Треба забігти до «забігаловки» , там мужлота заливається пивом та горілкою, до речі вони мене раз напоїли…Не дай боже вам цього відчути на собі… Та вони іноді кидають мені шматок біляша, я дуже кумедно можу вставати на задні лапи та танцювати. А ще треба завітати на смітник, там іноді багатії викидають доволі смачні речі, але ж там місцеві пси, дуже агресивні.
Зліше тільки підлітки з сусіднього дома. Вони нюхають якусь гидоту, а потім роблять різні погані речі.
Я все бачу!
На тому тижні,вони спіймали Апостола Петра, прив’язали йому до хвоста три петарди та підпалили. До речі я цього Апостола Петра й сам не дуже полюбляю. Взагалі до котів я ставлюся доброзичливо, а цей… Ну, дивиться, по перше він рудий! А усі руді – падлюки! А по друге, його усі називають Апостолом… Я не знаю як із таким ім’ям може жити у підвалі?!
**************
Чолов’яга зайшов до кухні,увімкнув світло.
-Цигарок нема…- промовив він у голос. – Вийти у всесвіт? Та ні, не обдурите!
Він подивився крізь вікно на блідий, знекровлений наче небіжчик, місяць.
Потім озирнувшись, підійшов до столу, поколупався у попільнички.
Витрусив з недопалків тютюн. Зробив самокрутку із сторінки зі старого шкільного зошита.
Сірники як завжди там де треба!
Він погортав зошит, посміхнувся :
- Адже я на п'ятірки вчився… Засранець!
Він закурив, пускаючи їдкий дим кільцями.
-Ескімо! – Він засміявсь. – Ось яка назва морозива! Я хочу ескімо.
Він загасив вогник, та рішучерушив до дверей.
****************
Дві тітоньки зупинилися посеред вулиці, незважаючи на рух транспорту, на перехожих, на вагові краплі мерзенного дощу.
-Дорого дня Петрівна!
- Тай вам не хворіти!
-А що там у третій квартирі? Якийсь пес усю ніч виє, спати неможна…
- Та Микола, сусід десь зник, а песика залишив, лагідний такий песик, очі як у людини, я його підгодовую! Може Микола повернеться, та трошки грошенят підкине за добру справу…
*****************
Що головно в людській зграї? Вірно! Спілкування! А ще головніше це плітки! Ви що думаєте, ті професора, та академіки десь на конференції у перервах говорять провисокі матерії?
Облиште! Вони обговорюють яка цицьката секретарка у директора, чи яку нову фазенду купив собі ректор.
Ось і ці дві добродійки стовбичать поперек всесвіту, таїм усі,та усе, та на всіх… З високої гори… Чи атомна війна, чи метеорит зараз на макітру впаде, головне це плітки! Це якийсь стан ейфорії, екстазу!
******************
Нарешті я знайшов свій дім! Тут дуже затишно, трохи смердить цигарками, та то не проблема. Головне я сам у хаті! До мене приходе бабуся, така доброзичлива, підгодовує.
Хотіла мене на вулицю вивести, а дзуськи! Я що дурний зовсім пес?!
Я вийду , а двері зачиняться і що робити потім, ключа в мене немає від собачого раю…
Знов на смітник?
Фьють, Фють, фьють…
«Шматочок хліба, чи кістки зі столу. Тількине треба чоботомпід ребра!»
